FANDOM


Ця сторінка була кандидатом на вилучення в Українській Вікіпедії.
Оригінал був тут:
http://uk.wikipedia.org/wiki/Хаосометрія
Якщо Ви вважаєте це рішення помилковим, роз'ясніть свою позицію на сторінці голосування:
Вікіпедія:Статті-кандидати_на_вилучення/18_жовтня_2010
Див. також: кат, дшв, критерії вилучення статей

Шаблон:ОД

Теорія хаосу, хаосометрія – напрям науки, що вивчає хаос як вищий ступінь порядку, де організуючими ланками є безсистемність і випадковість як протилежність причинно-наслідковим зв'язкам, та використання методів прикладної математики для дослідження теорії хаосу.

Для того, щоб правильно зрозуміти теорію хаосу, насамперед необхідно розібратися у визначенні цього поняття. Як правило, хаос вважається безладною структурою, але насправді його суть скоріше обернена до хаотичності. Хаос постійний, стабільність тимчасова.

Теорія хаосу – це теорія, що використовується швидше як наукова основа, ніж як безпосередньо прикладні знання. Теорія хаосу своєю суттю утворює основу, що забезпечує подальший розвиток наукових знань, і має вагоме застосування в реальному житті.

Так як теорія хаосу ще не є остаточно сформованим розділом математики, можемо розглянути його як напрям, що вивчає динамічні системи, які є детермінованими (певні рівняння, що не містять випадкових величин чи процесів), однак які в майбутньому поводять себе як випадкові (характеризуються в деякій мірі непередбачуваною поведінкою).

Методи теорії хаосу використовувались для моделювання біологічних систем, які, безумовно, являються одними з найбільш хаотичних систем, які можна уявити. А для того, щоб систематизувати саму теорію хаосу використовуються методи математичного моделювання, теорії графів, логіки, метод експертних оцінок, що і пов’язує з прикладною математикою, утворюючи хаосометрію.

Література:Редагувати

1.Ахромеева Т. С., Курдюмов С. П., Малинецкий Г. Г., Самарский А. А. Нестационарные структуры и диффузионный хаос. М.: Наука. 1992.

2.Вигнер Ю. Непостижимая эффективность математики в естественных науках (Вигнер Ю. Этюды о симметрии. М.: Мир, 1971. С. 182-198.)

3.Гласе Л., Мэки М. От часов к хаосу. Ритмы жизни. М.: Мир. 1991.

4.Капица С. П., Курдюмов С. П., Малинецкий Г. Г. Синергетика и прогнозы будущего. М.: Наука. 1997.

5.Климонтович Ю. П. Турбулентное движение и структура хаоса. М.: Наука, 1990.

6.Малинецкий Г. Г. Хаос. Структуры. Вычислительный эксперимент. Введение в нелинейную динамику. М.: Наука, 1997. (Серия "Кибернетика: неограниченные возможности и возможные ограничения)

7.Новое в синергетике. Загадки мира неравновесных структур. М.: Наука, 1996. (Серия "Кибернетика: неограниченные возможности и возможные ограничения)

8.Постои Т., Стюарт И. Теория катастроф и ее приложении. М.: Мир, 1980.

9.Самарский A. A., Галактионов В. А., КурдюмовС. П., Михайлов А. П. Режимы с обострением в задачах для квазилинейных параболических уравнений. М.: Наука. 1987.

10.Самарский A. A., Михайлов А. П. Математическое моделирование. М.: Наука, 1997.

11.Стюарт И. Играет ли Бог в кости? Математика хаоса. Basil Blackwell, Cambridge, MA. – 1990. – 348 pp.

СтаттіРедагувати